Ой заграно, забубнено ранейко, Ой зберайся, князю Івасю, борзейко, Та поїдемо тихим дунаєм до замку, Постаємося во три рядочки на ґанку, Там будемо білий камінь лупати, Чей би сьмо могли молоду Марусю пуймати.
(Чуб., № 839).
Чотирі коні ворониї впряжено до воза,
Я вдягну свого віночка і піду шукати
молоду дівчину аж до Межибожа.
Сто та двісті дівчат на ярмарці в Межибожі,
але не кохаю ні одної з них, >
бо там нема моєї суженої;
я пущу віжки моїм чотирьом коням
вороним і з вінком на голові поїду
до Крупина,— там дівчата веселі, а
я кохаю Марусю, бо вона до вподоби і Господу Богу .
Инші пісні дають повне уявлення походу князя на війну, але цей похід має на собі риси пізнішого вже часу. Хор радить князеві «добре кувати коня», а боярам «не витрачати грошей жінкам на оздоби», а подбати добре про вози, бо їхати прийдеться по лихих дорогах. Мати дев'ять разів пече хліб для цієї експедиції, а батько дає 100 коней на 20 возів. Князь нагадує боярам, щоб добре вирядились у дорогу, обдивились своїх коней, одежу та зброю.
В неділеньку рано
По всім селу заграно,
Заграно, забубнено,
Бояри побуджено.
— Встаньте, бояри, встаньте,
Сами ся убірайте,
Бо поїдемо ранком
Попід високим замком,
Будем замки ламати,
Марусеньку доставати...
(Чуб., № 822, 826, 839, 844).
Нарешті поїзд виряджений. Молодий князь од'їжджає в супроводі своїх бояр; перед ним несуть весільний прапор. На дорогу мати, що його, як говориться в пісні, «на світ породила, місяцем повила, сонцем оперезала», висловлює йому добрі побажання, а батько, який добре знає, що висилає сина в небезпечну путь, радить йому бути обережним, а особливо:
Не пий, синойку,
Першого напоєнку,
Ой вилий же го...
Та не кажи, сину,
Тестеві всю правду,
Бо тесть тобі не батенько... (Чуб., № 624, 629).
У більшості місцевостей молодий та його товариство справді їдуть верхи.
Часто парубки того села, де живе молода, ідуть назустріч поїздові молодого, перегороджують йому дорогу і питають у нього, яким правом він хоче ввійти в село. Це зветься переймаю. Посередині дороги ставлять стіл, застелений білою скатіркою, а на стіл кладуть хліб. Підійшовши до перейми, молодий, схиляючись над хлібом, хреститься й цілує його, а потім купує собі право у парубків, даючи їм горілки та грошей. Під цей час хор молодого співає: «Чому ви нас спиняєте? Хіба ви нас не знаєте? Ой, ми ж таки не міщане, а таки собі селяне. Пустіть же нас до дівчини, дамо кварту горілчини». Після того парубки, що заступали дорогу, відходять, а поїзжане їдуть далі, вихваляючись: «Ой дурні старці селяне, що за кварту горілчини увільнили нам дорогу та пустили до дівчини». Ця церемонія иноді відбувається, коли молоді виходять з церкви; вона існує у всіх слав'янських і майже в усіх арійських народів.
Очевидно, що це пережиток старовинного загального права всіх хлопців комуни, парубоцтва, що його знаємо в парубоцькій громаді.
Поїзд рушає далі. Ідуть «бором зеленим, мостом кам'яним». Князь наказує: «Стиха, бояри, їдьте, явора не ломіте» тощо.
Ой лісом їдуть, на кунейки стріляють, Ой полем їдуть, перепелоньки імають, Селом виїзжають, колоньки підтинають, На двір приїзжає — коничок двір копає.
Молода просить:
Заховай мене, моя матінко.
А дружки радять їй:
Ой припади, Марусенько, до столу
Та пусти голос по двору,
Нехай почує рід-племя
І твоє вірне дівер'я...
(Чуб., № 857, 865, 869).
І справді, рід молодої, цебто всі її родичі, навіть найдальші, вживає всіх заходів для охорони, ніби якась велика війна ось-ось має бути проголошена. Поїзд, наблизившись до хати молодої, застає ворота зачинені та забарикадовані деревом; хату стереже юрба хлопців, всі вони здіймають вгору свої палиці. Наподоблення озброєної оборони найчастіше кінчається на тому, що молодому дають вовчу ягоду, прив'язану на кінці палиці; але иноді оборону наподоблюють і стрілами в повітря з рушниці, звичайно набитої самим •порохом.
Поїзд молодого просить спочатку відчинити йому ворота, але йому відмовляють у цьому. Тоді починається наподоблення боротьби, бою. Численний натовп парубків сильно борониться, іде в наступ на бояр і відкидає їх. Тоді бояре починають пересправи. Отже, два старости з поїзду молодого, як парламентарії, дістають дозвіл вступити в обійстя. У дворі вони наближаються до стола, що стоїть серед двору. На столі лежить хліб та сіль. Одночасно з хати виходять два старости з боку молодої та підходять до того самого стола. Всі чотири старости займають місця за столом таким способом, щоб представники одної сторони були навпроти представників другої сторони. Стоячи так, вони міняються буханцями хліба й тричі цілуються. Потім п'ють горілку, що нею частує староста молодого. Далі цей самий староста бере пива чи грушевої юшки, йде до хати й просить дозволу ввійти. Випивши трохи пива сама та почастувавши гостей, мати дає свою згоду. Тоді пересправи, що були розпочаті перед хатою, вважаються скінченими. Парубки, що були покликані для оборони, діставши пляшку горілки та ритуальний хліб, одчиняють ворота й впускають поїзд молодого у двір.
Ми маємо тут два сорти пересправ, що їх провадили паралельно, одночасно й сепаратно: пересправи двох родин та пересправи двох родів. В історичній дійсності перші попереджували другі; справу спочатку залагоджували між двома родинами і вже потім між двома родами. . Цю виставу історичної драми,— найцікавіше, що в ній ми бачимо не історичні персонажі, а самісторичний народ,— доповнили ще наподобленням ріжних заходів для охорони, яких два ворожі роди необхідно мусіли вживати навіть і тоді, коли наставало замирення. Крім того, церемонія ця відбувається в супроводі ритуалу, що має разом релігійний та символічний характер.
Коли поїзд молодого входить у двір, мати молодої (завше тільки мати) виходить з хати назустріч молодому. На матері вивернутий кожух, а в руках вона має миску з водою та з вівсом; вона чекає на молодого, стоячи край стола, що на ньому старости зоставили свої буханці хліба. Молодий також підходить до столу, і тоді мати дає йому миску з водою та вівсом. Молодий підносить миску до рота, наподоблюючи, наче п'є, потім кидає її через голову назад, а старший боярин намагається палицею розбити її на льоту. Після цього теща частує молодого та всю його дружину горілкою і просить до хати.
