Вступ
Одна з епічних українських дум оповідає, як полонені козаки, втікаючи з неволі, кидали по дорозі шматочки своєї одежі, щоб зазначити слід товаришеві, що запізнився в дорозі. Так само розкидані тут і там ріжні уламки минулої історії, що живуть і досі в усних літературах народів з запізненою культурою, вестимуть нас у дослідах, які ми розпочали з метою відшукати дорогу, що нею йшли у своєму розвитку ріжноманітні форми соціяльного життя.
Велику кількість цих уламків минувшини знаходять у народній слав'янській традиції, а особливо багато - в народній літературі України, бо ж український народ найперший з усіх слав'янських народів вийшов на історичну путь, і з погляду етнографії він і до наших днів становить повну цілість. Для питання, що ми його маємо розважити, найцікавіші звичаї та народні пісні України. Звичаї народу, який, зберігаючи консервативний дух, властивий ритмічній літературі та пісні, переходив од одної релігії до иншої, від одного соціяльного ладу до иншого, мають на собі відбиток усіх етапів його розвитку. Тому, вивчаючи ці звичаї за їх історичним порядком, ми можемо на окремому прикладі весільного ритуалу та обрядів спостерегти майже все, що за останні часи було відкрите та висвітлене завдяки дослідам Лебока, Тайлора, Бахофена, Макленана, Моргала, Летурно, Вільке-на, Жіро-Телона, Штарке, Зібера, Максима Ковалевського тощо.
Видатні праці цих учених-дослідників дозволяють нам твердити з тою певністю, яку дають наукові досліди, що родина, в сучасному її стані, являє собою не що инше, як відносно нову форму. Ця форма соціяльних відносин, як і всяка инша, не з'явилася як інституція цілком зорганізована, властива людській породі, надана їй ззовні, але як звичайна другорядна інституція, що розвинулася з примітивних, дуже старих форм відповідно до нових економічних, політичних та релігійних умов, що їм мусіло підлягати людство в ріжних частинах землі та в ріжні епохи свого розвитку.
Але досліди над еволюцією родини ще не зовсім повні, і питання ще не досить з'ясоване в усіх своїх основах і не так докладно, як то було б бажане. Відколи в примітивних громадах почали заводитись первісні елементи регламентації шлюбних відносин, шлюб скрізь відбувається в супроводі ріжних обрядів та церемоній з характером, запозиченим у релігійного культу або у звичая, а то часто в обох разом. Певна повага до давнини, повага, що її заховують взагалі всі народи, а також бажання певною урочистістю надати цьому договорові шлюбної вірности більшої важливости,- що виявляється майже у всіх народів,- мають своїм наслідком те, що до всіх цих шлюбних церемоній домішується елемент історичний і навіть передісторичний, який репродукує в більш-менш драматичних формах примітивний спосіб складання шлюбного договору. Отже, майже у всіх народів знаходимо в шлюбному ритуалі сліди ендогамії, матріярхату, екзогамії, а також наподоблення умикання (гарі) та купівлі молодої, як вона противиться, тощо. Часто всі ці акти наподоблені з вірним захованням етнографічного характеру епохи, що до неї вони стосуються; так само це помітно і щодо епох пізніших, які вже теж пережив даний народ, що його спостерігаємо. В цих ріжноманітних особливостях, серед яких часто трапляються риси й випадкові, що прийшли ззовні, знаходять також дорогоцінні вказівки на прогрес цивілізації та культури даного народу, як-от, наприклад, вказівки на умовини громадського та родинного життя жінки тощо. З другого боку шлюб санкціонувала релігія; шлюб у всі епохи йшов у супроводі певних церемоній культу, які незалежно від зміни релігії й далі затримувались і з незвичайною відпорною силою переходили через усі історичні фази. Тому в шлюбних обрядах ми знаходимо спочатку елемент літургічно-драматичний, що виявляється в ріжних священних актах, як спів, танці тощо. Далі ми бачимо в них більш-менш виразні сліди жертв та молитов, чи то в формі хвали, чи то в формі прохання, адресованого до божества; иноді це виявляється в актах, що мають своєю метою захистити молодих од нещастя та всякого лиха в житті. До цих двох елементів, найхарактеристичніших для шлюбних обрядів, треба ще додати елемент міфологічний, що виявляється в наближенні шлюбу до поетичних концепцій природи, та елемент символічний, що виявляється в не менш поетичних порівняннях та наближеннях між ріжними особами та їх взаємовідносинами і ріжними істотами з царства тварин та рослин. Співи, що супроводять шлюбні церемонії, становлять дуже багату літературу, яка, висвітлюючи вповні зазначені церемонії, разом із тим, якщо вона науково оброблена, стає невичерпним джерелом матеріялу для археологічних, історичних та соціологічних розвідок.
