Ще частіше батьки, благословляючи, стають на лавку, вкриту кожушиною та приставлену до печі, яка тут знову грає ролю стародавнього вогнища жертвеного вівтаря, резиденції Агнца
За Давідом, у старих пруссаків молода, покидаючи батьківську хату, звертається з молитвою до святого вогню родинного вогнища. Коли молода виходить з дому до церкви, сама чи з молодим, мати у дворі кропить її свяченою водою та обсипає хмелем. В разі, коли до церкви їдуть, мати підходить до воза, що на ньому має їхати молода з своїми дружками, кладе перед кіньми хліб, а сіль, яку вона має з собою, сипле на молоду, а то й на молодого, коли вони їдуть разом, охороняючи її цим од усіх можливих чарів . В деяких місцевостях у той самий час батько обходить поїзд, обсипає всіх зерном та, обсипаючи, примовляє:
Роди, Боже, жито
На новеє літо,
Густеє, колосистеє,
На стебло стеблистеє,
Щоб наші діти мали
І стоячи жали.
(Чуб., № 817 та 605).
Перед возом молодих їде ще один віз з прапором молодих; иноді старости беруть з собою і коровай. У гуцулів, у Галичині, сам батько везе молоду до церкви. Тричі обходить він з нею круг стола, а всі присутні йдуть за ними. Потім молода стає навколішки серед хати, а староста.просить батьків та всіх присутніх благословити її. Проказавши кілька сакраментальних слів, батько бере молоду за руку й веде її з хати. Переходячи під середнім сволоком, молода бере шклянку з водою і виливає її за собою. Тоді всі присутні беруться за руки і, утворивши таким способом ланцюг, ідуть разом з молодою у двір. Там вона знову цілує всім руки; мати з допомогою дружок садовить її на віз і після того обсипає всіх пшеницею, а батько, взявши коней за поводи, виводить їх на вулицю. Крім своєї шлюбної одежі, молода має ще на собі намітку, що нею потім зав'язують її, як молодицю. До цієї намітки причеплено великого калача в формі перстня, що спадає їй на груди, а на правій руці у молодої висить ще .один калач, що зветься «прозорий калач». Молодий має на собі також подібні калачі. Молода мовчить цілу дорогу; вона не має права говорити, поки не зустрінеться з молодим, що так само їде до церкви. Коли поїзд наближається до церкви, музики перестають грати. В Коломийському повіті поїзд спиняється перед воротами церкви, і тоді співають такої пісні: «Нема попа вдома, поїхав до Львова, церкву викупати, її одчиняти» . Це, певне, ремінісценція про сумний час польського панування на Україні, коли треба було платити жидові-орендареві за право ввійти до церкви.
Входячи до церкви, кожний з майбутнього подружжя намагається перший переступити церковний поріг, бо це йому забезпечує першу ролю в шлюбному житті .
Шлюбні обряди православної церкви, як і цілого христіянства взагалі, мають в собі багато рис, що їх вони дістали у спадщину від попередніх релігій, напр., вінці, перстні, зв'язування рук молодим, обводіння з запаленими свічками навколо аналоя, пиття з одного келиха тощо. Щоб схарактеризувати певні особливості шлюбного релігійного обряду на Україні в XVII столітті, варто навести продовження цікавого оповідання в книжці Лазіція, що ми вже його цитували на початку нашої праці. Дарма що автор, будучи католицьким священиком, мав намір висміяти схизматичного українського попа та надати йому малопривабливий вигляд,— а це виразно зазначене в цій книжці,— все-таки разом із тим в ній не бракує дуже цікавих подробиць з точки погляду історії та етнографії.
Поминаючи сучасний православний ритуал та всю шлюбну відправу в церкві, ми все-таки мусимо занотувати деякі подробиці. У гуцулів, напр., поки йде шлюбна відправа, старости тримають над головами молодих кожний по хлібові в одній руці, а в другій руці тримають засвічені свічки. У Коломийському повіті хрещений батько приносить до церкви білу намітку, і священик, перед тим як класти на голови молодих вінці, накидає цю намітку на плечі молодій так, щоб кінці спадали їй на груди. Хрещена мати, стоячи за молодою, тримає на її плечі хліб, а боярин, що стоїть по праву руку біля молодого, тримає в руках його шапку . Наведемо ще кілька подібних забобонів, як-от: молода намагається конче першою ступити на поріг церкви, першою стати на рушник, що служить для молодих у церкві килимом,— і те, і друге з надією дістати таким способом першу ролю у своєму новому господарстві. Вона також намагається покласти свою руку поверх руки молодого в той момент, коли священик зв'язує їм руки хусткою. В Галичині молоді мають думати під час шлюбної одправи про свої вади та недуги, і коли проголошується сакраментальна шлюбна формула, додають від себе «крім такої й такої вади чи хороби». Під час шлюбної одправи спостерігають також полум'я свічок, як швидко вони згорають, тощо,— для того, щоб зробити ті чи инші висновки щодо довголіття молодих "°. Дружки молодої і собі намагаються стати ногою на рушник, що постелений під ногами у молодих і являє собою спогад про волову шкуру, на яку ставили в індусів молодих під час шлюбного обряду. Цей звичай заховався аж до нашого часу. Все це робиться з метою вийти заміж того самого року; часом для того дружки навіть просять молоду штовхнути трохи аналой ногою і т. д.
