Зрозуміла сама собою річ, що звичай купівлі дівчат з давніх-давен занехаяно de facto на Україні, але він практикується ще й досі в багатьох місцевостях Великоросі! в формі так званої кладки, виплати певної суми, наперед умовленої, що її батьки жениха виплачують батькам молодої. Можливо, однак, що тут маємо до діла ще з впливом угро-фінських племен, які домішались до слав'янського елементу великоруського народу.
Але ми мусимо зазначити, що в українців, як і в инших слав'янських народів (у болгар та особливо у сербів), умикання (rapt) молодої практикувалось ще дуже довго і що воно затрималось і до нашого часу, навіть як форма шлюбу в тому разі, коли батьки дівчини відмовляють віддати її заміж або, частіше, коли вони тільки удають, що не хотять її віддати, щоб цим уникнути всіх видатків на весілля, які завше бувають значні, та не обтяжувати незаможну родину. В надзвичайно цікавому опису українського весілля, що його зробив у XVI ст. Дав. Хитреус (Dav. Chytraeus) та який опубліковано в дуже мало відомій та рідкій книжці Ласіцького чи Лазіціуса (Lasitzki abo Lazitius), ми знаходимо таке оповідання: "Matrimonii contrahendi ratio talis est: juvenis si cui faret puellae propinquos tres quatuore ablogat qui parentes declocanda virgine interpellent; hi vero ut vehementius animum proci irritent; nihil isto de negotio confieri posse adfirmant et quandam apud inter-nuncios simulant gravitatem. Sponsus tali spe frustratus, alia rem via aggre-ditur, tempusque et occasionem venandae virginis diligentissime observat. Ilia vero si forte domo paterna egreditur ministri in insidiis collecati incautam et nihil tale timentem in casses sponsi venatoris conjiciunt: quae simul atque deflorata fuerit, mittuntur alii ad parentes legati qui partim culpam depre-sentur, partim amoris vehementiam accusent. Turn demum parentum impetra-to consensu nuptiis dies dicitur; neque enim illis cohobitare licet solennitate publica copulentur".
Селяне України, каже Боплан (Beauplan), що одвідав цю країну в першій половині XVII століття, "мають право і привілей, у певних випадках, якщо вони це можуть, викрасти з танцьовних зборів дівчину, хоч би вона була й дочкою їхнього пана; але це треба зробити з такою зручністю і так влучно, щоб це цілком удалося (бо инакше він загине) і щоб селянин міг втікти до лісу...; якщо він зможе там перебути двадцять чотири години, захований так, що його не можуть знайти, то справу з умиканням дівчини (rapt) припиняють; якщо дівчина, що він її вкрав, хоче вийти за нього заміж, то він не сміє вже їй відмовити, не втративши за це життя... Викрасти дівчину силою, втекти з нею на очах зібрання і не бути зловленим - на це треба добрих ніг, це дуже тяжко, коли нема умови і згоди з дівчиною"|.
В певних місцевостях Болгарії (Кюстенділ) умикання дівчат буває навіть І тепер І становить одну з форм шлюбу (влачени моми), так само як отмица у сербів.
Крім того, Боплан описує ще одну форму шлюбу. Про неї, здається не згадується в инших джерелах української історії і навіть існування її через відсутність чогось подібного в сучасному житті цієї країни, могло б здаватись цілком сумнівним, коли б не було дуже подібної форми шлюбу в Болгари. "Отже, там,- каже він,-всупереч порядкові та звичаям усіх народів можна бачити, як дівчата домагаються кохання від парубків, що їм сподобались; забобони, що існують серед них і що їх вони додержують дуже точно спричиняються до того, що дівчата досягають своєї мети, і більше певні в тому, що досягнуть, ніж парубки, коли ці останні зі свого боку иноді роблять заходи досягти того самого; ось як вони це роблять: закохана дівчина іде до хати батька хлопця (якого любить), вибираючи для цього такий час, коли сподівається застати там разом батька, матір та парубка (son serviteur), і каже, входячи до хати: "помагай-біг" (Pomagabog), що значить те саме, як сказати - благослови вас, боже,- бо це звичайне в них привітання, коли входять до їх дому; сидячи в хаті, дівчина вітає того, хто вразив її серце, в таких виразах: "Іване, Хведоре, Дмитре, Войтеку (Woitech), Микито,- цебто вона його зве на ймення одним з тих імен, що тут дуже поширені,- пізнаю по твому обличчю певну добродушність твою, що ти будеш керувати й любити свою жінку, а твоя цнотливість (vertu) дає мені надію, що ти будеш добрим господарем (Dospodarge); ці добрі якості твої спричинилися до того, що я тебе низенько прошу взяти мене за жінку"-сказавши це, вона звертається так само до батька й до матері, низенько просячи їх погодитись на шлюб; і коли вона дістає від них одмовлення чи якусь образу, що він ще дуже молодий і нездатний до шлюбу, вона їм відповідає, що вона не піде звідти доти, поки не звінчають її з ним, поки він та вона живі будуть; після цих слів дівчина намагається і стоїть на своєму, що вона не піде з хати, поки не досягне того, чого прагне; через кілька тижнів такого домагання батько й мати примушені не тільки погодитись, але також І намовляти свого сина дивитись на дівчину добрим оком, цебто як на дівчину, що має стати йому за жінку; так само і хлопець, бачучи, що дівчина стоїть на своєму, починає вважати її за ту, що колись стане господинею його волі, і тому уперто просить свого батька та матір дозволити йому кохати цю дівчину... І батьки мусять дати свій дозвіл, бо викинути дівчину з хати - це значило би образити весь її рід... а також вони не можуть використати в цій справі спосіб примусу чи сили, бо підпали б... гніву та карі з боку церкви, що дуже сувора в цих випадках...".
