Потім староста наказує молодому взяти в руку кінець рушника, що є його окрасою і що його він носить через плече як шарф під час цілого весілля, а другою взяти молоду за її хустину. Наказавши їм обійти тричі навколо діжі, що стоїть серед двору, він пропонує їм пройти ще під віком діжі, яку батьки молодої тримають як тільки можуть високо, над своїми головами. Цей звичай нагадує звичай стародавніх індусів, які примушували молоду пройти під ярмом .
В багатьох місцевостях України мати сама іде назустріч молодим, що вертаються з церкви; вона вдягнена тоді в вивернутий кожух. В Галичині вона дає на кінці ножа мед молодим, спочатку зятеві, а потім дочці; потім вона маже медом чоло, підборіддя та щоки обом молодим, а після того частує медом цілий поїзд, але нікого з них не маже.
Виконавши ці церемонії, молодих ведуть до хати, їх обводять тричі навколо стола тим самим способом, як ми вже описували, садовлять на посад і після того частують їх горілкою, а всі присутні сідають до столу обідати. Тільки молоді не беруть у цьому обіді участи, і так само, як і на заручинах, вони їдять окремо, в иншій кімнаті. В Галичині, наприклад, молоді їдять кашу на молоці , що її мусить зварити сама мати. З-поміж численних пісень, що їх співають за обідом, є одна, в якій, між иншим, говориться, що приготовано два голуби на обід для самих молодих. Явна річ, що це було колись ритуальною стравою, яка стосується, мабуть, до стародавньої жертви. Наприкінці обіду дівочий хор нагадує поїздові молодого, що він марно чекає тут і не вертається до хати свого пана, бо ж молода ще не належить йому:
Та чого, бояре, сидите,
Чом та додомоньку не йдете?
— Та ще дівчина не вийшла наша.
Ще ж ви її та не візьмете,
Хоч засватана і повінчана,
Ще ж ви її та не візьмете.
(Чуб., № 802).
Після цієї пісні, що дуже добре характеризує другорядну ролю релігійного обряду в шлюбі на Україні, молодий відходить з усім своїм товариством, щоб повернутись увечері та взяти тоді з собою назавше свою молоду жінку.
Замирення. Об'єднання святих вогнів двох родин.
Продаж молодої братами. Посад. Ритуальний поцілунок.
Все те, про що ми досі говорили,— тільки прелюдія до справжнього шлюбного обряду — до весілля, найважливішої частини цілого шлюбного ритуалу, не тільки своєю ідеєю, але й розвитком та архаїчними рисами, які її характеризують. Весілля починається з організації поїзда молодого, що має йти до хати молодої та привезти її до хати її майбутнього чоловіка. Починають з обіду в молодого, що мусить бути досить пізнім, бо скінчити його треба, як западе ніч,— час, коли в старовину звичайно починали виряджатись у небезпечний похід. Спершу наподоблюють вербунок війська, потрібного для задуманої справи. На голос музик всі гості сходяться у дворі коло хати молодого, і молодий, в супроводі старшого боярина, виходить до них, вітає тричі своє товариство і вказує старшому бояринові тих парубків, яких він хотів би мати в своєму поїзді. Боярин підходить до тих, що їх вказав йому князь. (На цілий час шлюбного святкування молодого звуть князем; ще з більшим правом має він цю назву на самому весіллі). Боярин здіймає з парубків шапки та несе їх до хати, де старша свашка пришиває до кожної шапки значки чи то з пучечків барвінку, чи з червоної стрічки. До шапки старшого боярина вона пришиває трохи більший значок і пускає йому трохи довші кінці стрічки, щоб він був помітніший. Коли значки пришиті, старший боярин бере шапки назад і вертає їх власникам, вбраним боярами .
