Цю утечу братів зараз же після продажу сестри справедливо вважають за наподоблення того страху, що його колись мусіли відчувати брати, вчинивши дійсно акт продажу сестри, чи, краще сказати, дозволивши її викрасти. Передусім вони мали відповідати перед усім родом, а потім,— можливо, ще в більшій мірі,— перед парубоцькою громадою, що й тепер доводить свої стародавні права, як це ми вже зазначили, організуючи перейму на дорозі, де має їхати поїзд молодого; а щодо пісень, які супроводять самий акт продажу, то вони повні гірких докорів на адресу жадливих братів .
Конфлікт між родиною та родом, що ми його вище зазначили, говорячи про пересправи, які наподоблено провадили старости, вибухає тепер в жорстокій формі.
Побачивши, що брати покинули молоду, дівчата з її поїзду, дружки, виходять з-за стола, злякавшись, що з ними те саме буде. Тоді староста приводить молодого, висаджує його на лаву і тричі обводить його круг столу так, що молодий увесь час іде по лавках. Нарешті він підводить молодого до молодої, що весь час сидить, схилившись до столу, а иноді й вчепившись за стіл руками. Молодий здіймає з неї намітку , відриває п руки від стола,— часто не без зусилля,— цілує її '61. З цієї хвилини, коли, як говориться в пісні, «чути було соловейка співи», весільне свято набирає еротичного характеру, що визначається дедалі все більше в міру того, як поступає наперед цілий обряд. Ворожнеча між родами зникла, відбиваючись ще тільки на жартовливій формі пісень, що їх співають по черзі хори молодого та молодої. Серед цих пісень, що повні сміховин, знаходяться, однак, і такі, що показують,— так само як і пісні, що супроводять викуп молодої,— як ріжноманітні форми, що наступали одна по одній в історичній еволюції народу, відбилися на його піснях та на його ритуалі. Поїзд молодого то дістає назву польовничих чи розбійників, то він стає боярською дружиною; далі йому дають назву татар чи звуть його просто невірою ; потім це буде Литва, Ляхи (Чуб., -№ 934 та 966), козаки, а нарешті міщане.
Цей поїзд, що має своїм завданням приставити молоду до хати молодого, не існує у гуцулів східньої Галичини. В них молода, після скінчення церковної шлюбної одправи, іде наперед, щоб бути вже за столом у той момент, коли молодий має вступити до хати, її приймає батько, що тримає в руках хліб та сіль, а також мати, що приносить і дає їй випити мед, обсипаючи її разом із тим житом та пшеницею,— цілком так само, як вона це робила, коли молода від'їжджала до церкви. Мати робить це тричі, після того молода сідає за стіл і трохи їсть. Молодий, наближаючись до хати, сповіщає про своє прибуття через парубків, що виходять наперед. Для того він дає пиріг із сиром, що досі був у нього причеплений до правої руки. Вступивши до хати, посли високо здіймають пирога й питають: «Звідки іде свічадо?» Молода схиляє голову на хліб, що його покладено перед нею на столі, і після хвилини мовчанки, начеб вона над чимсь розважала, відповідає: «Світло йде зусюди; ясно та світло з усіх боків, але найбільше світла та найбільшу ясность посилає сонце». Після того вона бере пиріг, що його прислав молодий, та чіпляє собі його до правої руки. Разом із тим вона дає свій пиріг послам, щоб вони віднесли його молодому в обмін на той, що вона дістала від нього. Мати зустрічає молодого на порозі хати і кінцем мизинця тричі маже йому щоки, чоло та підборіддя медом , що вона взяла його з пирога своєї дочки. Молодий підходить тоді до молодої, що весь час сидить за столом, і, побачивши, що її старший брат сидить поруч із нею, поспішає відкупити в нього місце, пропонуючи йому топірця або гроші. Брат, продавши сестру, втікає попід столом, а молодий б'є його батогом по спині. Те саме він робить і з молодою і після того сідає поруч з нею. На столі перед ними лежить пшениця, ще з того часу, як молода сідала на посад, та чарочка з медом. Два гільця, молодої й молодого, що їх носили перед ними, як вони йшли до церкви та вертались звідти, також фігурують на столі. Молоді кілька разів цілуються, і молода підносить страву до рота своєму молодому.
