Тоді їм докоряють, що вони порушили гостинність, яку їм виявлено.
Запідозрюють їх, що вони розбійники, і навіть,— уже за наших часів,— питають у них пашпорт і разом із тим пропонують їм іти собі звідси геть по-доброму. Старости на цс відповідають, що в них е ще резерв з хоробрих козаків; після того кличуть жениха з його товаришем, дружком, які входять до хати і тягнуть за собою дівчину, удаючи, ніби ведуть її силою. Потім свати звертаються до матері, одверто пропонуючи їй, щоб дала згоду на шлюб. Мати відповідає нерішуче, посилаючись на батька, що зі свого боку вертається до дівчини, питаючись її, чи вона хоче прийняти цю пропозицію. Увесь час, поки триває ця сцена, дівчина стоїть коло печі (наче шукаючи охорони коло цього родинного вівтаря, резиденції богів домашнього огнища) та, відчуваючи велику тугу, колупає піч кінцем нігтя. Чемність вимагає, щоб і жених мав смутний вигляд; йому годиться стояти в кутку, де ставлять коцюби, віники тощо, цебто коло дверей; він також колупає там земляну долівку палицею. Якщо дівчина дає свою згоду і, само собою, коли батьки ухвалили це, дівчині наказують принести рушники, «щоб пов'язати цих чужинців, що прийшли нас грабувати». Дівчина приносить рушники, що сама вишивала, і прикрашає ними старостів на кшталт шарфа, перев'язуючи їх через плече, а жених дістає од неї вишивану хустку, яку вона затикає йому за пояс. Иноді, перед тим як заткнути хустку за пояс, молода тричі протягає її під поясом згори вниз.
Після цієї процедури та після того, як дали старостам рушники й хліб,— свій, а не той, що принесли старости (поворіт хліба, Ідо його принесли старости, означало б відмову, яку також символізують ще даруванням гарбуза),— згода вважається за доконану і дану, так би мовити, офіційно. Тоді старости проголошують, що вони хотять покінчити все миром, і, вийнявши з своєї торби пляшку горілки, пропонують її як викуп. Всі сідають за стіл і починають пити, запросивши також на цей бенкет своїх ближчих сусідів.
Ці звичаї, що прямо наподоблюють умикання молодої і потім мирне полагодження справи, трохи варіюються в ріжних місцевостях. Иноді сам батько жениха йде просити віддати дівчину за його сина, инодi жених не йде разом із сватами, а зостається вдома, вичікуючи результату їх місії; свати оповідають не про куницю, а про лисицю тощо. А то ще иноді залишають наподоблення умикання і починають пересправляти просто про купівлю, вживаючи найархаїчніших виразів, як, наприклад: «Наш бичок хоче до вашої телиці» або: «Ваша телиця звикла до нашого бичка» і т. п. Разом із тим вони за згоду пропонують платню у формі пляшки горілки, яку свати завше обов'язково приносять з собою. Нарешті, покинувши всю цю крутанину та формальності, просто просять у батьків згоди віддати дочку за парубка, якого вони пропонують.
У всякім разі, після того, як ці церемонії виконано, рушники подано та обидві сторони обмінялися хлібом, справа вважається скінченою, і в багатьох місцевостях з цього часу жених користується правом ночувати в хаті своєї нареченої і спати з нею. Це звичай дуже стародавній, добре відомий етнографам, і його знаходять ще в багатьох народів. Він являє собою тільки пережиток звичаїв, відомих у німців під назвою «Пробеначте», існували ці звичаї у багатьох инших народів, а також у деяких диких племен . Однак цей звичай не спричиняється до банально'го захоплення чи якого-будь зловживання з боку парубка. Рукопис, що його маємо перед собою, показує, наскільки цей звичай здається людям чимсь звичайним та цілком натуральним і як у цьому разі не може бути й мови про найменший замах на чистоту дівчини. Автор цього рукопису, сам селянин, говорить про це такими словами: «жених іде ночувати з своєю молодою не як чоловік її, а як парубок з дівчиною». Цей звичай, може, й нині має практичний бік; бо иноді буває, що говорять про молоду перед весіллям: «Дівка добра і багата, до того... і парубок, що ночує з нею, каже, що все гаразд». Але не слід розуміти цей вираз у фізіологічному розумінні І прикладати його, маючи на увазі чистоту молодої; це просто означає, що дівчина не має жадних фізичних вад.
